Токи-Ожигівці

Токи — село у Підволочиському районі, Ожигівці — у Волочиському районі Хмельницької області.

Перша згадка про поселення на берегах Збруча, через який проходив Чорний шлях, датується 30 березня 1430 p., коли литовський князь Свидригайло надав Івану Макосієвичу привілей на володіння селами Борщівка, Білка (нині Лановецького району), Ридомиль, Устечко (нині Крем’янецького району) та Ожигівці (Хмельницька область).

Ще одна згадка про населений пункт належить до того часу, коли король Казимір Ягелончик 11 грудня 1442 р. надав право володіння Збаражем та 19 навколишніми селами, в тому числі й Ожигівцями, крем’янецькому старості Денискові з Корибутів. Від Дениска Макосієвича з Корибутів поселення перейшло до його сина Семена — житомирського старости, який замість Крем’янецького староства при королеві Боні отримав Ожигівці. Після Семена власником села став один із князів Збаразьких — Андрій Семенович.

Після смерті Андрія Збаразького Ожигівці перейшли до його дружини Ганни Гербуртівни. Згодом вона подарувала село наймолодшому сину Михайлу. В описі Крем’янецького замку за 1545 р. сказано, що крем’янецькі міщани скаржилися в “Жалобі на побор нових не обычных пошлинь”: “вь Збаражи, вь Волочискахь і вь Жиговцах князь Михайло Збаражский сь матперью от воза по два гроша беруть”. Ця документальна згадка стверджує, що плата за в’їзд в Ожигівці була такою, як у торгове місто.

З 1554 p., після смерті Михайла Андрійовича, Ожигівцями володіла його дружина. Від неї власність на поселення перейшла до Михайлового брата Стефана Збаразького. У 1557 р. він згадується як дідич Ожигівців, який ще за життя матері Ганни Гербертівни отримав королівський привілей на “заложення” міста і магдебурзьке право.

У документах за 1582 р. зустрічаються згадки про привілей великого князя литовського Свидригайла від 30 березня 1430 p., згідно з яким на маєток Ожигівці претендувала дружина Григорія Болбасова. Князь Стефан Збаразький також посягав на цей маєток, за що власниця його заскаржила до Крем’янецького земського суду. Право на володіння залишилося за Болбасовою.

Однак князь Стефан знехтував рішенням суду, оскільки документ за 1583 р. свідчить, що з “містечка свого Нового Збаража” він брав податок з 52 “домів ринкових”, з 195 “домів вуличних”.

За іншими даними, привілей на магдебурзьке право отримав племінник князя Стефана Збаразького — брацлавський воєвода князь Януш Збаразький.

Основу економічного життя містечка становили ремесло та транзитна торгівля. Про величину тогочасних Ожигівців можна судити з того, що в 1583 р. біля ринку було 52 будови.

1583 р. до Новозбаразької волості входили 35 сіл. Після смерті у 1585 р. воєводи Стефана Збаразького, згідно з родинною домовленістю, .Новозбаразька волость була поділена між синами Стефанового брата Владислава.

27 грудня 1593 року Пйотр Збаразький віддав містечко Новий Збараж та села, які до цього перебували в оренді, панові Миколаю Вонсовичу та єврею Єфраїму в нову оренду. У крем’янецьких гродських актах з цього приводу є запис про те, що князь Пйотр Збаразький свою власність у повіті Кременецькому “місто Нове і Старе — Новий Збараж, Колісець, з усіма селами і присілками, які належать до тих моїх маєтків…” віддав в оренду на три роки за 9100 злотих. Після року оренди додавалися ще й інші маєтки, а також місто Старе з передмістями, що належали до міста Новий Збараж.

У цьому ж документі за 1593 р. є уточнення про “місто Старе при замку”, фільварок на передмісті “під замком з усіма його будовами”.

Частина міста біля замку, ймовірно, отримала назву Старе Місто, інша — за оборонними спорудами — називалася Новим Містом, а в цілому йменувалося Новий Збараж. У скарзі за 1601 р. Гельжбети — доньки покійного Себастьяна Кошляківського сказано, що “двір Себастьяна Кошляківського у місті Ожигівцях коштом своїм збудував для небезпеки неприятеля”, а також села, які мав за вислугу і записом від Стефана Корибутовича Збаразького, тобто двір в Ожигівцях, села Кошляки та Волицю, дані і записані досмертно Гельжбеті Гулевичевій.

У документі від 19 лютого 1602 р. “Про інвентар описання замку і міста Ожиговець називаємого Новим Збаражем”, сказано, що у замку була лише одна велика гармата, 4 малих гарматки і 34 гаківниці. [11] За кількістю населення Ожигівці на той час були великим містом. У 1629 p., коли його власником був краківський каштелян князь Кшиштоф-Єжи Збаразький, Ожигівці мали 503 будинки, в тому числі Старе Місто ^— 22, а Нове Місто — 394, передмістя і фільварок — 87.

Після смерті Януша Збаразького у 1608 р. половина волості перейшла до його сина Кшиштофа-Єжи. Цей останній власник з роду Збаразьких помер у 1631 році. Онука Стефана Збаразького Анна вийшла заміж за Костянтина Вишневецького, і, таким чином, Ожигівська волость перейшла до цього магнатського роду і належала їм до 1744 p., доки не вимер їх рід по чоловічій лінії.

У той час Пригородок отримав назву Токи, а трохи пізніше виникла інша назва Токів — Товарки.

Документи свідчать про те, що в 1618 р. містечко Ожигівці було зруйноване і відтоді “не піднеслося”.

У “Літописі Самовидця” (1615 р.) читаємо про Ожигівці: “Хан кримський почал з королем єго милостю щось згодного і учинили потребу єще, і зараз хан з ордами уступил, зоставивши самих козаков. Що выдячи гетман Хмельніцкій з писарем скочили до хана, унимаючи оного, але не дался намовити — просто пошел под Ожиговці миль кільканадцять і стал”.

Вишневецькі збудували в Ожигівцях костьол, а у 1722 р. — другий костьол, який переробили із замкової вежі. Потім твердиня перейшла до роду Чарнецьких, а далі — до Матковських.

1772 р. Збруч став кордоном між Австрією і Росією. На російському боці залишалося містечко Ожигівці, а його передмістя Токи із замком дісталося Австрії. Незабаром Токи стали самостійним селом, а занедбаний замок перетворився у мальовничу руїну.

Даних про герб міста розшукати не вдалося. Очевидно, ним був родовий знак князів Збаразьких: зображення Святого Юрія у вигляді вершника, що нищить списом змія.

Замок у Токах, сучасний вигляд:

замок, червень 2008.

замок, червень 2008.

замок, червень 2008.

замок, червень 2008.

замок, червень 2008.

замок, червень 2008.

замок, червень 2008.

замок, червень 2008.