Зарваниця

Зарваниця — село у Теребовлянському районі.

Стародавнє галицьке поселення, розташоване у закруті річки Стрипа, на Подільській височині, відоме з історичних джерел за 1458 р.

Його минуле оповите легендами. За народними переказами село отримало свою сучасну назву від часу татаро-монгольського нашестя на Київську Русь, тобто з 1240 р. Після зруйнування Києва один з київських ченців, уродженець Галичини, прямуючи до Теребовлі, знесилений від голоду і ран, заночував у лісі. Він, щиро молячись за свій знедолений край і благаючи заступництва Богородиці, заснув міцним сном. У сні з’явилася Пречиста Діва Марія, поблагословила і торкнулася його своїм омофором. Чернець прокинувся, побачив невидане диво: серед сріблястої долини, у криничці знаходилася ікона Богородиці, віддзеркалення якої надприродним блиском світилось у повітрі. Вражений чернець впав на коліна і щиро молився, омиваючи свої рани. Невдовзі повернулися до нього сили, і на честь цього чуда він збудував в одній з печер келію, де встановив Чудотворну ікону. А місце, де “зарвив його сон”, назвав Зарваницею.

Наступна легенда з історичним підтекстом розповідає про Теребовлянського князя Василька, який, побувавши на прощі у Зарваниці, помолився до Чудотворної ікони і став здоровим після тяжкої недуги. На знак подяки на місці, яке зараз називають “Білий камінь”, він побудував церкву.

Інший переказ про походження назви Зарваниця стверджує, що першими поселенцями тут були ченці-серби, які прибули сюди після битви на Косовому полі 1389 p., і оселя від них отримала назву “Сербаниия”, яка згодом трансформувалася у “Зарваниця”. У документах за 1443 р. вперше згадується її власник Ян Зарваніцький, який походить з родини Копицінських (Копичинських) герба “Топач”.

Часті набіги татар не сприяли еконо­мічному розвитку Зарваниці, яка неод­норазово відбудовувалася після руйнувань. Наступними власниками поселення були шляхтичі Ходоровський, Ушинський та Весте мп. В актах за 1548 р. згадується вдова Станіслава Вестемпа Катажина. У Теребовлянських гродських актах за 1581 р. Зарваниця фігурує як місте _ЧКо, що перебувало у власності братів Якуба і Матвія Вестемпів.

Черговими його власниками були у 1598 р. галицький мечник Ієронім Вестемп та шляхтич Христофор Куровський. 1606 р. Христофор Куровський подарував свою частину Зарваниці Ієроніму Вестемпу, після смерті якого дідичем міста став його зять Стефан Овадовський.

В актових документах за 1635 р. є згадка про те, що Вишнівчик і Зарваниця були оборонними містечками.

Для захисту Зарваниці було викопано великий рів із висипаним високим валом, який з’єднував Стрипу, що омиває містечко з трьох боків, а також збудовано в’їздну браму. Збереглися письмові свідчення і про існування мурованого замку на присілку Полісюки. Руїни цієї споруди збереглися до наших днів.

Очевидно, першим гербом міста була родинна емблема Зарваніцьких-Вестемпів “Топач”: “на червоному полі обернене праворуч чорне яструб’яче крило на золотій нозі.”

Під час турецько-татарських нападів на Україну, особливо в період 1672-1698 pp., Зарваниця була знищена, а церква і монастир спалені. Однак ікону Божої Матері вдалося врятувати.

Їх перенесено до нової дерев’яної церкви, у якій 1740 року помістили також Чудотворний образ Розпятого Спасителя, коронованого у 1742 р. львівським митрополитом Атаназієм Шептицьким. Дерев’яна церква згодом згоріла. Очевидно, в ті часи внаслідок згаданих драматичних подій Зарваниця перестала існувати як містечко, перетворившись на село.

Населення Зарваниці відбудувало її 1754 р. з каменю із знищеного турками замку у Полісюках. При допомозі власника села графа Мйончінського у Зарваниці була побудована церква Пресвятої Трійці — четвертий храм від її заснуваня. Село стало центром ключа, до якого належали Вишнівчик і Полісюки.

У 1785 р. Зарваниця нараховувала 107 будинків і приблизно 535 мешканців.

Згодом власником села стає родина Охоцьких, виходець із якої Роман Охоцький відомий як історик та археолог. Він перший провів археологічні дослідження Зарваниці і виявив кам’яну домовину з кістяком людини, яка до 1939 р. зберігалася у музеї Дзєдушицьких у Львові.

У 1867 р. відбулася коронація Чудотворної ікони Матері Божої, і перенесення її з каплиці до мурованої церкви. Стараннями кардинала Івана Сімеоді, папа Пій IX надав Зарваницькій Чудотворній іконі відпускного значення.

Проте при Мйончінських та Охоцьких село почали поступово опановувати євреї, які перетворили його в торгове містечко, принизивши тим самим його значення як святині. Митрополит граф Андрей Шептицький багато своїх сил і коштів спрямував на те, щоб викупити у євреїв цю святу землю. Незабаром Зарваниця переходить у його володіння.

З урахуванням загальнодержавного і міжнародного значення Зарваниці як релігійного центру, назріла необхідність відновлення міського статусу населеного пункту з наданням герба, проект якого розробив тернопільський художник Михайло Харинович, з благословіння владики Михаїла і виноситься на обговорення.

На блакитному щиті французької форми — канонічне зображення ікони Богородиці з немовлям Ісусом, виконане в золоті. Внизу ікони — срібна хвиляста лінія, що символізує водну стихію, а конкретніше — криничку, де, згідно з народними переказами, вперше зафіксовано появу Чудотворної ікони.

Щит увінчаний міською короною сріблястого кольору — свідчення того, що населений пункт у минулому користувався міськими правами і гербом, котрі впродовж століть були втрачені.

Продовженням картуша є перехрещені ключі із зубцями догори (елементи герба Ватікану) у поєднанні зі стилізованими гілками терену. Вони символізують діяльність Апостольського престолу, яка завершилась у 1867 р. наданням Чудотворній іконі відпускного значення. Тернові гілки підкреслюють шлях Чудотворної ікони і Української греко-католицької церкви.

Сучасна Зарваниця:

жовтень 2006 р.

жовтень 2006 р.

жовтень 2006 р.

жовтень 2006 р.

жовтень 2006 р.