Теребовля

Теребовля – місто, районний центр.

Вперше Теребовля як князівський “стольний город Теребовль” згадується в Іпатіївському літописі від 1097 p., у зв’язку з відомим Аюбецьким з’їздом руських князів, на якому вони вирішили для добра рідної землі покінчити з кривавими братовбивчими міжусобицями та спільно вдарити по половецьких напасниках. За Васильком Ростиславовичем з’їзд закріпив Теребовльське князівство, до складу якого входили землі по середньому Дністру від Галича до Ушиці та нижче Покуття й Буковини. Тоді Теребовль містився на мисі при злитті рік Серет й Гнізна (територія нинішнього села Семенова) і знаходився на перехресті важливих торгових шляхів. Завдяки цьому місто швидко зростало й перетворилося у значний ремісничий і торговий центр.

Назва поселення, можливо, походить від старослов’янського слова “теребити” (корчувати, вирубувати ліс). В українській мові подекуди ще зберігся термін “теребовля”, яким називають очищені від чагарників місця.

Здавалося, що після Любицького з’їзду на цій землі запанує згода і мир. Але знайшовся клятво-порушник з каїновими помислами — володимиро-волинський князь Давид Ігорович. Він, змовившись з великим київським князем Святополком Ізяславовичем, який боявся злуки Василька з Володимиром Мономахом, підступно схопив теребовльського князя і наказав осліпити його. Тоді і з’явилася знаменита “Повість про осліплення князя Василька”, яка увійшла до Іпатіївського списку “Повісті временних лет”. Автором її був, на думку ряду дослідників, духівник князя Василька на ім’я Василь.

Повернувшись до Теребовлі, осліплений князь зібрав дружину й 1098 р. разом зі своїм братом Володарем пішов на віроломного Давида. Ворог єдності руських земель зазнав жорстокої поразки і був позбавлений свого уділу.

1124 р. Василько Ростиславович помер, залишивши двох синів — Івана та Григорія. Доля Григорія до цього часу не з’ясована, а Іван помер бездітним у 1141 р. Після його смерті син Володаря Ростиславовича Володимирко об’єднав Теребовльське князівство з Перемишльським, а столицю свою переніс до Галича.

Хоча Теребовля втратив значення столиці, проте не переставав бути міцною твердинею, одним з найголовніших осередків торгівлі Галицького князівства. Йому судилося пережити князівські чвари й міжусобні війни. Зокрема, у 1154 р. тут відбулася кривава битва між військами галицького князя Ярослава Осмомисла й великого київського князя Ізяслава. Здібний полководець Ярослав Осмомисл вимушений був відступити під захист Теребовльського замку. Князівські чвари призвели до поділу Галицького князівства на чотири малі князівства: Галицьке, Перемишльське, Звенигородське й Теребовльське. Теребовль опанував онук героя “Слова о полку Ігоревім” Ігоря Святославовича — Ізяслав.

Щоб утвердитися на Галицькій землі, Ізяслав спільно з батьком Володимиром Ігоровичем і його братами, які володіли тоді Галичем, надумали винищити гордих і властолюбивих місцевих бояр. Доведені до краю жорстокістю Ігоровичів, бояри за допомогою угорських та польських військ розбили і стратили їх у 1211 р. під мурами Теребовля.

У 1241 р. війська хана Батия вщент зруйнували та спалили місто.

Після загарбання земель Галицько-Волинського князівства Королівством польським Теребовль (тоді назву “Теребовль” почала поступово витісняти назва “Теребовля” — авт.) проголосили центром одного з трьох повітів Галицької землі Руського воєводства, куди з часом увійшли Тернопіль, Микулинці, Струсів, Янів, Буданів, Хоростків, Сатанів, Товсте, Чортків, Бучач і Підгайці. Вона стала осідком гродського і земського судів.

Близько 1360 р. за наказом польського короля у місті побудували мурований замок. 1387 р. Теребовля першою з усіх міст Західного Поділля отримала привілей на магдебурію. Польський король Ягайло видав в Сєрадзі привілей, проте з одним застереженням, що коли війт і лавники в цивільних справах не в змозі вирішити якоїсь справи, то мали б звернутися для остаточного її вирішення до Львівського магістрату.

Щоб розширити Теребовлю польський король Ягайло, нагороджуючи свого вірного слугу Бартоша, видав в 1415 — 1420 pp. привілей місту за його воєнні заслуги у боротьбі з хрестоносцями — заснувати на лівому березі Гнізни нове місто, звільнивши протягом 8 років поселенців від сплати чиншів. Дозволялося відбувати щорічний ярмарок на день Святого Якуба.

Вже на початку XVI ст. відбулися два татарські напади, а саме 1508 і 1515 pp. Теребовлю із замком було знищено так, що старостанські суди довелось перенести до Бучача. Король Сигізмунд І, беручи до уваги зубожіння Теребовлі, увільнив 1518 р. її мешканців від всіляких мит, данин і тягарів, а привілеєм від 1539 р. віддав магістратові на вічні часи дохід з горілки на розвиток і укріплення міста.

Краківський каштелян Анджей Тенчінський власним коштом 1534 р. побудував протягом кількох місяців новий дерев’яний замок. У подальшому будову фортифікацій продовжив його брат Станіслав Тенчінський, який з 1530 до 1549 _Р. займав посаду теребовлянського старости.

Король Сигізмунд II Август надав 1550 р. Теребовлі новий привілей відбувати ярмарки щосуботи, а 1555 р. збирати мито з мостів і доріг на їх ремонт.

За роки перебування на посаді теребовлянського старости Бернарда Претвіча та його сина Якуба настали спокійніші часи, що сприяло розвитку міста. Але цей розвиток був припинений новим страшним татарським нападом 1575 р. З причин його тяжких наслідків король Стефан Баторій видав 30 листопада 1576р. в Торуні новий привілей, в якому було сказано: ‘ маючи на увазі наше місто Теребовлю, внаслідок татарського нападу в немалій частині спустошене, привести до кращого стану і скріплення, ми постановили наділити його новими правами, вольностями і привілеями на місие старих, загублених, згаданими ворогами забраних і попалених, щоб за часів нашого щасливого панування могло побільшати, поширити, як також мурами або парканами й іншими необхідними оборонами забезпечити”.

Протягом 1606-1625 pp. місто і замок зазнали понад 15 татарських нападів, в результаті яких перетворилися у руїни.

1631 р. Теребовлянський староста Александр Балабан побудував на руїнах новий, подібний до британських, бастейний замок, мурований у формі трикутника, обведений високими стінами, з трьома наріжними баштами. У ті часи Теребовлянський замок був красивою стрункою спорудою. На замковому подвір’ї знаходився пишний мурований двоповерховий палац, оздоблений різьбою по дереву і прикрасами з міді. Поруч стояв менший дерев’яний будинок. Воду брали з глибочезної криниці, викопаної посеред подвір’я. У центральній вежі були два спеціальні склепи для зберігання гродських і земських книг. По мурах замку можна було б їздити возом, адже товщина їх сягала до 4-х метрів. На озброєнні замку було півтора десятка бронзових гармат. Оборонні споруди середньовічної Теребовлі не обмежувалися замком. У середині XVII ст. все місто було обнесене валом та частоколом і мало три в’їзні брами: Кам’янецьку, Львівську і Галицьку (Зубівську).

Новий татарський напад у 1687 і 1688 pp. став для Теребовлі фатальним. Місто і фортеця були знищені дощенту. Більше з руїн замок не піднімався. На початку XIX ст. австрійці розібрали його внутрішні приміщення і побудували військові казарми, які були знесені у 1880 р.

Після того, як Галичина потрапила під владу Австрійської імперії, Теребовля стала повітовим містом Тернопільського округу. На 1785 р. тут нараховувалося 471 будинок і 2755 мешканців. До складу магістрату входили війт, 4 бурмистри, 4 райці, суддя, його заступник, 2 лавники і писар.

Слід зауважити, що Теребовля за часів польського панування вважалася “коронним містом”, тобто не мала приватного власника, що ускладнює вирішення питання про походження її герба.

Найдавніші печатки міста відомі з документів XVI ст. Одна з них знаходиться у Кракові в музеї Папських і датується 1554р. На ній зображений півмісяць, увінчаний однією шестипроменевою зіркою, та напис по колу: «SIGILLY CIVITATIS TRMBOVIEN». [14] Найімовірніше, що це є родовий шляхетський герб “Леліва” (у синьому полі золотий півмісяць ріжками вгору, а над ним — золота 6-ти променева зірка). На той час у Теребовлянському повіті носіями цього герба були Тарновські та Сєнявські, які мали тут свої володіння. Зокрема один із Тарновських у середині XVII ст. займав посаду теребовлянського старости.

На початку XIX ст. під впливом австрійської геральдики на печатці з’явилися певні видозміни: щит перетятий, графічно показано барви полів ~ червону та синю; у нижньому полі півмісяць, а елементи верхнього поля, на жаль, проглядаються нечітко. Такі самі червоні пояси були в інших крайових гербах Галичини й Семигородщини.

Адміністративно-територіальний статус Теребовлі за часів австрійського панування призвів до чергових змін в елементах її герба: “на блакитному тлі золотий півмісяць, над яким три шестипроменеві золоті зірки”. Все це правдоподібно зроблено з тією метою, щоб відрізнити його від гербів інших міст, а перед усім — від Тернополя. Згідно з тогочасними правилами, тарч герба увінчали золотою королівською короною.

У 70-х роках XIX ст. знову відбулися зміни у гербі, про що свідчить печатка магістрату з написом по колу: «MAGISTRAT KR. WOL. MIASTA TEREMBOWLI». В полі міститься гербовий щит, увінчаний короною і нашоломником з пер, та оздоблений вподовж двома галузками. Зірки стали восьмипроменевими.

За часів нової польської держави теребовлянський герб черговий раз переглянули. Восьмипроменеві зірки поміняли на шестипроменеві, а щит отримав декоративні бароковані оздоби. У такому вигляді він проіснував до вересня 1939 р.

У кінці жовтня 1992 р. сесія Теребовлянської міської Ради затвердила герб міста, розроблений головним архітектором району М.Ковальчуком. Він являє собою французький щит, обведений по периметру золотою каймою, який вінчає корона з тризубом. У синьому полі золотий півмісяць ріжками вгору, над яким у два ряди (одна над двома) три золоті восьмипроменеві зірки. Корона-тризуб над щитом золота. По золотому тлі її йде напис голубим кольором “Теребовля’. Цей герб, на думку його авторів, відображає історичне значення Теребовлі як твердині у боротьбі проти турецько-татарської навали (зірки — символ християнства, перекинутий півмісяць ~ переможені мусульманські сили).

Таким чином, з незначними змінами відновлено функціонування давнього символу.

За пропозицією Українського геральдичного товариства затверджено й хоругву міста (співвідношення сторін 1:1), у якій повторені основні титла і кольори герба. З трьох сторін хоругва має лиштву з синіх і жовтих рівнобедрених трикутників. Ширина лиштви — 1/12 ширини хоругви.

Аналогічний герб і хоругву Теребовлі розробив голова Українського геральдичного товариства А.Гречило, який емблему міста вмістив у стандартний щит, створений

УГТ.

Проте дискусії навколо міського герба не припинилися і донині. Голова львівського земляцького товариства “Теребовлянщина” Андрій Куликівський вніс слушну пропозицію додати до герба міста князівський династичний знак Ростиславичів у вигляді двозуба з якорем, оскільки свого часу Теребовля була центром князівства. Автор першого проекту герба М.Ковальчук частково підтримав його ідею. Однак, щоб уникнути перевантаження герба зайвими елементами запропонував замінити знак півмісяця на зображення золотої корони з хрестом, осяяної тими ж трьома восьмипроменевими зірками, як символ престольного княжого міста.

сучасна Теребовля: