Язловець (Яблунівка)

Язловець (від 1947 p. село Яблунівка у Бучацькому районі, з 2000 р. село Язлівець)

Язловець, містечко над річкою Вільховець, розміщене на торговому шляху зі Львова до Молдови, відоме ще з першої половини XIV століття. Однак є підстави вважати, що поселення існувало вже в середині XIII ст.

За даними від 1436 p., дідичем Язлівця був Теодорик з Бучача, а у 1467 р. містом володіли його сини Міхал та Ян, які згодом прийняли прізвище Язловецькі.

За Казиміра Великого Язловець мав привілей на ярмарки, але цей документ пропав.

У 1441 р. у Язлівці існував замок, оскільки документально засвідчила посада язловецького бургграфа (коменданта замку) Билини, який був також і воєводою.

У середині XV ст. містечко було одним із значних центрів торгівлі на Поділлі і конкурувало навіть зі Львовом, про що свідчить скарга львівського купецтва, подана 1461 р. королю. Останній наказав у 1481 р. львівському воєводі пильнувати, щоб ярмарки у Язлівці без королівського дозволу не проводилися. Це ущемило інтереси магнатів Язловецьких, і вони тривалий час домагалися відновлення прав містечка на торгівлю.

Після того як рід Бучацьких занепав у Язлівці, невідомо яким чином місто стало власністю Миколая Сєнявського. У 1519 р. король Сигізмунд І звільнив Язлівець від чопового податку на два квартали і визначив новий ярмарок на день Святої Катажини. Очевидно, тоді місто отримало магдебурію.

У 1578 р. в місті проживало 1235 осіб, було 247 будинків.

На той час Язловець був упорядкованим містом з широкими вулицями, кам’яними будинками, прикрашеними різьбою. Один французький мандрівник, який побував у Язлівці, писав, що він є одним з найкрасивіших і найбагатших міст тогочасної Польщі.

Після Сєнявських дідичем міста знову став Єжи Язловецький, який у 1549 р. разом зі своїм капеланом Хржонстовським прийняв кальвінізм і костьол Марії Магдалини перетворив у кальвіністську громаду. У 1561 р. він одружився із Томшею і отримав від короля Подільське воєводство та титул коронного гетьмана. Після смерті Є.Язловецького у 1575 р. Язловець перейшов у власність до його сина, який повернувся до католицької віри.

Через друге одруження вдови Ієроніма Язловецького — Елеонори з троцьким каштеляном Яном-Єжи Радзивілом місто у 1615 р. перейшло до цього магнатського роду.

10 грудня того ж року Ян-Єжи Радзивіл підтвердив вольності та привілеї вірменам, що в цьому місті осіли.

Від Радзивілів перейшов Язловець до Чурилів, відтак — до Богушів, Кашевських, Станіславських, Тишкевичів, Вольських і Белжецьких.

Анна Одрживольська, яка одідичила Язловець, продала його у 1643 р. разом з навколишніми селами коронному гетьманові Станіславові Конєцпольському. Новий власник Язловця у 1643 р. також підтвердив і розширив привілеї місцевих вірмен.

12 червня 1659 р. король Ян Казимір надав привілей львівському міщанину Якову Боїмові, віддавши в його руки руське і волинське мито у м. Язлівці.

У січні 1673 р. Язловець відвідав мандрівник Ульріх Вердум, який записав у щоденнику свої враження від побаченого: “Це досить велике місто, розташоване по обидва боки довгої долини, якою тече ріка Вільховець, передмістя ж — на великих пагорбах. Замок підноситься за гарматний постріл на захід від міста на окремому пагорбі, який, [відходячи] від поперечних гір, сягає довгої долини. Він великий, збудований по-італійськи, з високими мурами, плоским дахом і багатьма коминами. Збудований добре, але вже напів спустошений. Кам’яний храм на західному передмісті і подібний у місті, де, окрім того, мають свій окремий костьол вірмени, а євреї ~ божницю. Є також ще один храм на східному передмісті.”

Станіслав Конєцпольський помер у 1682 p., не залишивши нащадків, а тому записав Язловець белзькому воєводі Янові-Александрові Конєцпольському. Через те, що місто під час турецько-татарських нападів зазнало серйозних руйнувань, а також через втрату документів на привілеї, Ян Конєцпольський, щоб урятувати його від занепаду, у 1712 р. подбав про відновлення прав. Він приклав багато зусиль для реставрації замку. Проте населення зменшилося, зубожіло, торгівля занепала, і Язловець поповнив ряд найменших містечок старої Польщі.

У 1713 р. у ньому проживало 125 міщан і передміщан, 118 їхніх жінок та 47 євреїв.

Після смерті останнього Конєцпольського у 1719 р. Язловець перейшов до Валєвських, які продали його у 1723 р. коронному обозному Єжи-Александрові Аюбомірському. У свою чергу, у 1746 р. Станіслав Любомірський продав Язловець мазовецькому воєводі Станіславові Понятовському — батькові короля, який розводив тут породистих коней.

У 1753 р. місто стало власністю каневського старости Миколая Потоцького.

Останній польський король Станіслав-Август Понятовський підтвердив у 1766 р. права Язловця, що їх надав його батько і брат, та статути язловецького шевського цеху від 1753 р. 1780 р. в Язлівці було 30 кушнірів, 21 шевців і 17 ткачів. Проте більшість міщан займалася рільництвом, оскільки місту належало 1650 моргів поля.

З приходом австрійської влади Язловець, який свого часу називали “Пальмірою Поділля”, зовсім занепав, втратив власну юрисдикцію, а також права і привілеї та був відданий у домініальну юрисдикцію.

Галицький історик XIX ст. Іполит Ступницький подав такий його опис: “Язловець… з мальовничими руїнами давнього города, якого мури і філяри, що стирчать, є покриті вірменськими написами…”

У 1800 р. місто перейшло до рук Кшиштофа Грудніцького, а від нього до баронів Блажовських, які володіли ним до 70-х років XIX ст. За цей час Язловець зріс чисельно. У 1819 р. у ньому проживало більш як 3000 мешканців.

Очевидно, зважаючи на багату історію, Язловець мав декілька гербів, які, на жаль, не дійшли до нашого часу. Зберігся тільки герб, наданий місту Понятовськими: “замок з трьома вежами у поєднанні із зображенням червоного бика на срібному тлі, голова якого повернута зовні у правій частині щита (родовий герб “Цьолек”).

Цей герб, як стверджував К.Нєсєцький, досить часто зустрічався у шляхетських родах Італії, Британії, Німеччини, Франції та Іспанії. Свій початок він веде від часів правління римського імператора Нерона і символізує міць, силу та бійцівські якості. У Польщі “Цьолек” з’явився у роки місійної діяльності гнєзднєнського архієпископа Роберта.

Незмінним залишився даний герб і в перші роки австрійського панування, коли Язловець було зроблено спочатку повітовим містом, а пізніше заштатним.

У реєстрі Франца Ковалишина поданий його опис: “на срібному тлі червоний замок із трьома вежами та брамою, в якій стоїть червоний бик”.

Його підтверджує печатка на сеймовій петиції від 1871 р. з легендою “SIGL. WCC JAZLOVECENSIS” і зображенням кам’яного муру, брами з трьома вежами, в отворі якої герб “Цьолек”, обернений вліво.

Очевидно, Ф.Ковалишин помилився. Як свідчить печатка громади кінця XIX ст., у міському гербі все ж відбулися зміни. Замість бика у відкритих воротах середньої вежі з’явився озброєний воїн в обладунках, з оголеним мечем, тобто власницький герб “Цьолек” взяв крен у бік власницького герба Гржимала”. Цей феномен, очевидно, пояснюється родинними зв’ язками дідичів міста.

Сучасний Язлівець: