Кременець, Крем’янець (місто, районний центр)
Вперше Крем’янець входить в канву історичних подій під 1064 p., коли комендант Крем’янецького замку Макосій добровільно здав його польському королю Болеславу II Хороброму.
Наступна письмова згадка про Крем’янець як велике місто Галицько-Волинського князівства міститься в Іпатіївському літописі за 1226 p., коли під його стінами руські дружини розгромили об’єднані сили угорських та польських військ під командуванням короля Андрія.
У 1241 р. сюди підступив зі своїми ордами хан Батий. Після неодноразових і безуспішних спроб оволодіти укріпленням на замковій горі він зняв облогу і рушив далі на захід. У 1255 р. під стінами Крем’янця в бою проти війська Данила Галицького зазнав невдачі татарський воєначальник Куремса. Проте через кілька років у Галицько-Волинське князівство вторглася величезна орда на чолі з Бурундаєм, який 1261 р. примусив руських князів “розмітати” (знищити) Укріплення Крем’янця і ще декількох міст. Після цього місто втратило своє оборонне значення на 100 років.
Ця капітуляція підірвала створену князем Данилом систему оборони краю.
Очевидно, сам процес знищення Кременецького замку не був символічним, а відбувався у присутності уповноважених Ордою осіб. Так, після знищення укріплень Володимира Бурундай сам приїхав їх інспектувати. Незадоволений наслідками пожежі, він наказав своїм людям розкопати земляні вали міста, щоб від міських укріплень не залишилось і сліду.
Великий литовський князь Гедемин у 1320 р. віддав своєму онукові Юрію Наримунтовичу Кременецький замок. У 1349 р. спалахнула війна між Литвою і Польщею за Галицько-Волинські землі. До періоду боротьби Польщі й Литви за так звану галицьку спадщину’ належить угода між польським королем Казиміром і литовськими князями, яка була укладена у 1353 р.
Окремим пунктом визначався статус Крем’янця, як спірного міста, між сторонами, що домовляються. Отже, три роки Крем’янець мав залишатися нейтральним містом, а князю Юрію Наримунтовичу, який ним опікувався, заборонялося відновлювати замкові фортифікації.
Таким чином, місто після укладення угоди залишалося фактично без нових укріплень, або мало їх зруйнованими. Тому 1354 р. воно стало легкою здобиччю литовських князів і відійшло до Любарта. Але Казимір того ж року без особливих зусиль знову відібрав його.
Протягом 12 років Крем’янець не раз переходив з рук в руки, аж доки за новою угодою від 1366 р. не відійшов до Польщі.
Враховуючи значення Крем’янця для оборони держави від нападів Литви і татар, Казимір, очевидно, почав відновлювати обороноздатність замку, як це він зробив у Володимирі, де твердиню мурували з каменю. Щоправда, прямих даних щодо такої діяльності короля немає, однак відомо, що у своєму заповіті він заповів значні кошти на Крем’янецький замок.
Скориставшись смертю короля Любарт, якому належав Кременецький округ, захопив замок і утримував його до 1376-1377 рР.
Протягом XV — першої половини XVII ст. Кременець став важливим ремісничо-торговельним центром Волині. 1563 р. у ньому налічувалося 737 будинків, а 1629 р. — вже 1224, кількість населення на той час становила 6,7 тис. осіб.
З 1536 до 1556 Р. власницею міста була дружина польського короля Сигізмунда І Бона Сфорца Арагонська (“сфорца” — сила італ. мовою — авт.), яка походила з відомого і могутнього роду міланських герцогів. Вона в Крем’янці ніколи не проживала, а управляла містом через своїх старост Герцика і Хвальчевського, які доклали чимало зусиль для укріплення замку. Як виглядав Крем’янецький замок у 1545 р. довідуємося з люстрації українських замків, проведеної литовським державним писарем і водночас господарським дяком Львом Паткевичем-Тишкевичем (в інших джерелах — Лев Патей — авт.). З цього опису видно, що замок “каменною скалою мурован ест”, покладений на високій крутій горі, від міста недоступний, мав два мости, а також три муровані вежі При в’їзді в замок знаходився менший міст на Перекопі, що зводився на ланцюгах. Міст цей боронила вежа, на якій стояло 6 гармат (“dział”). У лівій частині замку стояв дерев’яний дім “з моцного дерева вроблен” обпертий об мур, збудований за наказом князя Януша для потреб оборони. За цим будинком — мурована вежа з чотирма гарматами, верх якої зроблений за кошти Кузьминської волості, сусідня вежа мала також чотири гармати. У тому ж році у Крем’янецькому замку було 29 гармат, з яких 4 “соколи”, 2 мортири, 22 фальконети, 10 гаківниць, а також 33 рушниці з запасами пороху, олова, селітри і ядер. Боєзапасів було так багато, що “на оборону десяти замків могло б вистачити” і “замок той у ліпшому стані оборони знаходиться, а ніж луцький і володимирський”.
На випадок облоги в замку виготовлено просмолені дерев’яні ринви, прилаштовані до замкових флангів, що і мур охороняли, і воду спроваджували до великого мурованого резервуару, обкладеного деревом і просмоленого. При дідичі Янушу розпочато копання криниці у кам’яному грунті, в результаті було пробито 40 латрів (Klafter). Однак після його
смерті роботи по спорудженню криниці були припинені.
У ревізії Кременецького замку згадується й міський ставок, який знаходився між горами Бона й Чернча. У кінці цієї величезної долини була міцна гребля з двома мостами. Більший міст (“королівський”) був під опікою шляхти, а менший — під наглядом міщан. Згодом гребля прорвалася і ставок висох. Зостався лише один потік, як свідок колишньої річки Ірва.
Наступна люстрація Кременецького замку відбулася 1552 р. (в інших джерелах у 1556 р. — авт.) при старості Петрі Сємашко. В описі згадується про князя — єпископа Януша, який розпочав будівництво оборонної вежі перед замком біля Перекопу. Вона мала боронити підступи до замку і греблю. Проте роботи так і не були завершені. “Вже бил і пляи зготовал і гори не мало вибіл”, залишилось тільки фундамент закласти й мурувати, але, мабуть, смерть перешкодила йому у задуманій справі.
В люстрації докладно описано озброєння Крем’янецького замку. На той час гарнізон мав 14 мідних гармат довжиною 13 рядей і 3 цалі, вилитих у 1530 р. з клеймами у вигляді литовського герба “Погоня”. Кулі до них були завбільшки з гусяче яйце. Решта гармат були залізні.
На замковому дворі, при стіні збоку гори Чернча була колись церква Святого Архистратига Михаїла, збудована правдоподібно ще у XIII ст. Дениском Макосієм. Про неї згадується у люстрації замку з 1552 p.
Цю церкву, очевидно, знищили козаки разом із замком у 1648 р. під час Визвольної війни українського народу.
У 1563 р. писарем віленського скарбу князем Яном Язяковським проведена ще одна люстрація Кременецького замку, яка в частині опису замкових споруд й озброєння загалом підтвердила попередню. У той же час звернена увага на єврейське населення і міста, яке мало свою посілість поряд з польськими і руськими жителями.
У 1642 р. королевич Владислав привілеєм зрівняв Крем’янець з іншими польськими містами — Краковом, Вільном, Львовом і Варшавою. Однак 29 листопада того ж року визначенням коронної асесори королівський привілей визнано таким, що не відповідає Люблінській унії, і Крем’янцю була залишена магдебурія, але без урівнення з великими містами Польщі. На міській печатці від 1649 р. подано Крем’янецький замок у поєднанні з монограмою Ісуса Христа (символ ордену ієзуїтів).
Судячи з усього, саме тоді Крем’янцю було надано герб із зображенням срібного латинського вензеля Ісуса Христа — літер ‘I.H.S.”, увінчаних золотим хрестом, під яким три срібні цвяхи на червоному тлі.
Цей герб залишився незмінним аж до приєднання Західної Волині до Російської імперії.
У 1701 р. крем’янецький староста Януш-Антоній Вишневецький офіційно запросив у місто ієзуїтів, надавши їм ряд привілеїв, які спочатку заволоділи уніатською церквою, а потім захопили Богоявленський собор. Вишневецькі, а потім Мнішеки заборгували ордену ієзуїтів великі суми (56 тис. злотих), а тому змушені були віддати Крем’янець у їх підпорядкування.
Польський король Станіслав-Август Понятовський по приїзді до Вишнівця 16 жовтня 1781 р. для зустрічі з майбутнім російським імператором Павлом І відвідав і Крем’янець. З цікавістю оглянув він колись потужний замок, а також побував у ієзуїтському коледжі.
Люстрація за 1789 р. підкреслює подальший занепад міста: “Староство знаходиться у посесїї великого стражника коронного князя Януша Сангушка. Замчисько старе на високій горі, у якому циркулярний мур лише у двох місцях, у значній частині зруйнований; у мурі брама, на ній вежа гірська повітова, а внизу — халупка, на боку муру “ізба” зі склепінням, дахом і одним вікном. В тій “ізбі” архів міський досить погано зберігається, під тією “ізбою” вежа долинна.
Після входження Волині до складу Росії Крем’янець з 1795 р. перейменували на Кременець, і він став повітовим центром Волинського намісництва.
У 1840 р. волинським губернським землеміром був поданий проект нового крем’янецького герба, у якому частково повторювалися старі мотиви: “на високій горі укріплений замок і над ним латинські літери “I.H.S.” із хрестом угорі, на знак існування в тому місті єзуїтського ордену; у горішній частині шита вмішено герб Волинської губернії.
У 1873 р. герольдмейстер Кене зі своїм варіантом герба черговий раз поставив перед Геральдією питання щодо емблеми Кременця. Він за основу свого проекту взяв ескіз герба 1840 p., вилучивши з нього латинський вензель Христа і залишивши алегорію міста-фортеці.
31 січня 1874 р. проект Кене був реалізований імператорським указом. Герб Кременця мав наступний вигляд: “на срібному тлі, на зеленому горбі, червоний, зі срібними швами, замок is двома вежами. У вільному куті щита герб Волинської губернії”. Щит було увінчано срібною кам’яною короною з трьома зубцями (повітове місто) й обрамлено двома золотими колосками, перев’язаними Олександрівською стрічкою.
Творці емблеми Кременця радянських часів, яка не була юридично затверджена, відсунули старий герб міста в далекий кут, зробили його лиш тлом для повноти сприйняття комуністичної ідеології. В його центрі були нові реалії: силует цукрового заводу, пам’ятник Юліушу Словацькому, які характеризували тогочасні економічні та культурні здобутки Кременця.
28 квітня 1995 р. сесія Кременецької міської Ради своїм рішенням затвердила нову редакцію герба: у лазуровому полі срібна напівзруйнована вежа фортеці. У вільній частині поля – герб Волині. Нова міська емблема, на думку її творців, не тільки символізує героїчне минуле міста, але й відображає реальний стан Крем’янецького замку.
Кременець очима Наполеона Орди:
Сучасний Кременець:
вид на гору Бону та замок з дороги що пролягає через центр міста.
квітень 2006 р.
руїни замку, квітень 2006 р.
замок, квітень 2006 р.
гора Бона, квітень 2006 р.
замок, листопад 2006 р.
Ви показуєте лише прекрасне, а чи знаєте ви, що на підході до Бони смітник, що поток Ірва5 – помийна яма, а музеї розвалені. Гроші, що видіяляла держава на ремонт і захист памяток вкладені в будинки екс і чинного мера?
А мешканці міста мало нещодня боряться із корупцією і протиправними діями? А ви знаєте, що кременецьку воду пити не можна????
Добрый день!
Меня зовут Коваленко Сергей, я уроженец Кременца, Тернопольская область, журналист с 20 летним стажем. Сегодня в Кременце на месте, где расстреляли 30 000 евреев (по некоторым данным 15 000), и где до сих пор их останки местные власти начали строительство котеджного городка. За всю мою карьеру журналиста – это первый случай такого беззакония и аморальности в истории человечества, гитлеровскую Германию мы не берем во внимание… Я Вас очень прошу помочь нам в борьбе против этого беззакония во имя памяти тех невинных жертв нацизма, которые должны наконец упокоиться в мире и сделать на месте Якутского окопа, в котором они захоронены мемориальный парк. От нас сегодня зависит история, память, толерантность и пример для молодежи, а также воспитание терпимости и неповторение событий Второй мировой войны ибо безразличие людей позволяет свершиться преступлению!
Здесь есть более подробная информация
http://h.ua/story/288634
А также здесь http://www.kremenec.at.ua
Также подробная информация о истреблении евреев Кременца есть в дневнике Романа Кравченка, который Вы можете прочесть здесь http://www.regnum.ru/mywar/victory/nikitina.html
Я не еврей, я украинец, но это не имеет никакого значения, ибо нужно быть человеком. Для меня это дело жизни, я не знаю, что будет дальше, но я точно знаю, что жить с безразличием, равнодушно взирая на жадность и преступления так называемых “божков” у власти я не могу.
шановний пане Добродій,
мета цього сайту така, показати людям місця де можна відпочити, місця які поряд, до яких не потрібно їхати десь далеко, купувати дорогі квитки, візи і тд. мета сайту показати, що у нас є що побачити, є куди поїхати…
за допомогою фото ми показуємо те, що нам вдалося побачити, і це не принципово лише “гарна картинка”.
якщо люди будуть приїжджати на місця і бачити попри архітектуру те, що описуєте Ви, я думаю, ситуація змінюватиметься, нехай і не одразу.
стосовно ситуації з умовами проживання, я думаю, це в більшій чи меншій мірі однаково всюди. маєте факти – звертайтеся до відповідних органів, і паралельно оприлюднюйте. здогадки і плітки юридичної сили не мають.
P.S. маєте фото “іншої сторони” архітектурної і природної пам”ятки чи пам”яток – звертайтеся, я на них дам посилання зі свого сайту.
Увага! Відкрився новий сайт Захисту міста Кременець http://kremenec.at.ua/ Усім небайдужим пропоную співпрацю і підтримку!
На сайті “Врятуймо Кременець” окрім правди, має бути ще й краса, тому ми дали зі свого сайту посилання на ваш сайт
Прекрасный древний город!!!
Аура и атмосфера непередаваемые! Люди очень приветливые – расскажут, покажут и пожелают счастливого пути. Вид с Бонной – захватывает дух. Советую приехать и посмотреть своими глазами.